ЧОМУ ВАЖЛИВО ЖИТИ ПІД ЧАС ВІЙНИ або МАЮ ПРАВО НА РАДІСТЬ

list КАТЕГОРІЯ: З ТУРБОТОЮ ПРО СЕБЕ: ПСИХОЛОГІЯ І КУЛЬТУРА ДАТА ПУБЛІКАЦІЇ: favorite ВПОДОБАННЯ: 78

Чи маю я право на радість під час війни? Цим питанням картає себе чимало українців, які тепер в тилу і не можуть зрозуміти, як жити далі. Цьому є пояснення. Чим ближче людина до фронту, тим більше вона сфокусована на фізичному виживанні. Функції її психіки обмежуються. Їй може бути навіть спокійніше, ніж людині в безпечніших регіонах. Вона зосереджена на конкретних завданнях, що займають усю її увагу і думки. А от у тилу функції психіки звільняються, людина починає проживати значно більший спектр емоцій, переживань, у голові роїться куди більше думок, часто нав’язливих і непродуктивних.

FASHIONISTA зібрала думки експертів, яким довіряє, і ділиться з вами, любі читачки. Адже навіть у складних обставинах воєнного часу кожна з нас має право на радість і продовження життя.

Психотерапевт Ілля Полудьонний разом із @spravdi.gov.ua на сторінках своїх блогів розповідають, як жити під час тривалої війни. Зокрема, вони застосовують концепцію гештальт-підходу, яка пояснює роботу психіки через поняття фігури і фону (тла). Фігура – це щось, на чому ми фокусуємося в одиницю часу; те, на чому зосереджена наша свідомість. Це емоції, думки, дії і події, фізичні й сенсорні відчуття тощо. У цей момент все інше стає фоном, чимось розмитим. Уявіть собі світлину, на якій щось у фокусі й чітке (фігура), а решта – розмите тло. Так працює наша психіка. Фігури змінюють одна одну, наша свідомість перемикається між ними.

З початком повномасштабного вторгнення для мільйонів українців війна стала єдиною фігурою, а звичні раніше речі, хобі, стосунки з близькими стали тлом.

На четвертому місяці війни, коли ми пережили перший шок і кожен по-своєму почав адаптуватися, війна може переходити на позицію фону. Вона нікуди не зникає з нашого життя, це неможливо, просто вона не у фокусі.

«Проблеми починаються, коли конструкція «застигає». Якщо людина фокусується лише на війні, то дуже сильно виснажується. Коли війна залишається тільки фоном, то зростає тривога...У довгостроковому варіанті – це одночасно життя на фоні війни і війна на фоні життя.

Наше завдання тепер – навчитися перемикатися і прийняти той факт, що по-перше, не перемикатися неможливо, по-друге, це нормально».

Selfcare by FASHIONISTA: Психотерапевт Ілля Полудьонний

Психотерапевт Роман Мельниченко предметно розповів і обґрунтував, чому важливо продовжувати жити і не картати себе за позитивні емоції.

Передусім важливо розуміти, що всі емоції умовно поділяються на позитивні і негативні. Адже з біологічного погляду будь-які емоції для нас корисні, а той дискомфорт, що ми відчуваємо від ненависті, тривоги чи страху, допомагає нам виживати. Ми відчуваємо їх і докладаємо зусиль, аби повернути життя в нормальне русло.

Умовно позитивні емоції – не руйнують нашу нервову й емоційну систему, тіло. Негативні ж емоції діють по-різному:

  • у короткостроковому відрізку вони нас гартують, допомагають розвиватися, долати перешкоди;

  • – якщо ж негативні емоції стають хронічними, не припиняються тривалий час, то достеменно відомо, що руйнується наше психологічне і фізичне здоров’я (через вплив гормонів змінюється робота багатьох систем організму: дихальної, імунної, кровоносної, репродуктивної та інших).

Через накопичений стрес, перевтому, постійну ненависть і агресію ми втрачаємо здатність спонтанно чомусь радіти, здатність любити.

Людина кам’яніє, а через рани, що завдала війна, витікає саме життя. Втрачається здатність переживати позитивні емоції, наступає апатія, депресія.

Ми, українці, не повинні допустити, щоб з нами, як нацією, це сталося. Докладаймо всіх зусиль, аби після війни мати наснагу до життя, відбудови і побудови кращого майбутнього. Наш фронт – збереження життя в собі.

Краще лікування – профілактика. Якщо ви не дійшли до межі, де без допомоги спеціаліста вже не обійтися, починайте впускати в своє життя радість, не забороняйте її собі. Вона стане джерелом для стійкості духу і боротьби – кожному на своєму фронті.

Є три ключові способи проживати щасливі моменти у цей нелегкий час:

Selfcare by FASHIONISTA

  • 1) турбота про себе і радість від простих моментів/речей (єднання з природою, приємна покупка, нова зачіска тощо);

  • 2) стосунки з дорогими серцю людьми (партнером, дітьми, рідними, друзями, однодумцями);

  • 3) реалізація в корисній справі (для родини, країни, у волонтерстві).

Кожен із цих способів запускає вироблення гормонів:

  • - ендорфінів – виробляються, зокрема, у тих, хто працює фізично або займається спортом. Виникає стан приємної фізичної втоми і задоволення (після тренування, активної прогулянки або навіть часу, проведеного на городі);

- окситоцину – гормону довіри, близькості, любові, дружби і, до слова, захисної агресії. Аби сприяти його виробленню, спілкуйтеся з тими, хто вам дорогий, з ким ви в мирі, від кого ви маєте позитивну енергію;

- серотоніну – гормону, що відповідає за хороше самопочуття. Він пригнічує фоновий біль і негативні емоції, «відслідковує» наше місце в соціальній ієрархії: втрата роботи – падіння рівня цього гормону.

Як тільки це стається, ми відчуваємо негативні емоції, стаємо більш чутливі до болю. Піднімати його можна через фізичну активність, збалансоване харчування, прогулянки і сонячне проміння (вживання вітаміну D), корисну діяльність;

- дофаміну – гормону винагороди і руху, щастя і задоволення. Дофамін допомагає досягати цілей.

Його рівень росте, коли ми щось плануємо (нехай і в короткій перспективі), встановлюємо і досягаємо мікроцілей, хвалимо себе за це.

Якщо ви в апатії, але робите щось незначне – дофамін також росте.

Selfcare by FASHIONISTA

Ми не можемо зробити своє життя таким, яким воно було без війни. Але важливо повертатися до життя. І тут хочеться розповісти про парадокс Стокдейла, про який ми дізналися з блогу психологині Богдани Валігури.

Джеймс Стокдейл був американським військовим, що потрапив у полон у В’єтнамі. Це були 7,5 років катувань, жахливих умов утримання, тривалих перебувань у карцері. Допомогла йому протриматися стільки часу філософія стоїцизму і послання Епіктету: «Грай будь-яким м’ячем, що підкине доля, і роби це максимально добре».

Уже після визволення, даючи чергове інтерв’ю, він відповідав на питання, кому в полоні було найважче. За його словами, – оптимістам. Звучить нелогічно, але правда в тому, що оптимісти втішали себе надто обнадійливими сценаріями, а коли ті не реалізовувалися – втрачали віру і занепадали духом.

«Це дуже важливий урок. Треба завжди зберігати віру в те, що ви переможете, незважаючи ні на які труднощі, – тому що ви просто не можете дозволити собі зазнати поразки. Водночас варто дивитися суворій правді в обличчя, хоч якою жорстокою ця правда буде».

Selfcare by FASHIONISTA: Психологиня Богдана Валігура

Настав час визнати, що війна не закінчиться завтра. Ми повинні будувати своє життя у нових реаліях. Вірити в перемогу України, але не відкладати життя на завтра, бо завтра може й не настати. І це не тільки про фатальні події. Згодом з’являтимуться нові виклики, а радість, турбота про себе так і залишатиметься «не на часі».

Ви маєте право на радість і життя! Заради себе і нашої держави. Пам’ятайте про це – і все буде Україна!

НЕДІЛЯ ПОНЕДІЛОК ВІВТОРОК СЕРЕДА ЧЕТВЕР П'ЯТНИЦЯ СУБОТА СІЧЕНЬ ЛЮТИЙ БЕРЕЗЕНЬ КВІТЕНЬ ТРАВЕНЬ ЧЕРВЕНЬ ЛИПЕНЬ СЕРПЕНЬ ВЕРЕСЕНЬ ЖОВТЕНЬ ЛИСТОПАД ГРУДЕНЬ

РЕЄСТРАЦІЯ

РЕЄСТРАЦІЯ НОВОГО ОБЛІКОВОГО ЗАПИСУ

ВЖЕ МАЄТЕ ОБЛІКОВИЙ ЗАПИС
УВІЙТИ АБО СКИНУТИ ПАРОЛЬ